www.pups-market.ru


Коли моя Кума зібралася перший раз в заміж, теж був лютий. З тією лиш різницею, що не +3 і тече зверху й знизу, а -33 і нічо не текло, бо бурулькалося на ходу й на льоту. Нам ледь-ледь виповнилося по 17, а вже замайоріла свайба, та ще й на почві майбутнього декрету. Ну таке буває. Сашко грав на тромбоні чи там на валторні, вже й не згадаю, мав сиплий голос і цілий арсенал масних анекдотів. Кума віртуозно виконувала на фортепіано вальси Шопена, мала абсолютний слух і тонку душевну організацію. Які зірки в небі посприяли дуету сиплої валторни й вишуканих вальсів, невідомо. Та на музловських дискотеках і не таке буває.
Весілля рішили гуляти на бАтьківщині нареченого, в Червонозаводському Лохвицького району – там обіцяли харошу бенкетну залу, та й самогон щоб до Полтави не везти, все на місці.
За день до торжества ми з Кумою та ТьотьНіною, майбутньою Сашковою тещею, рушили в далеку дорогу. Їхали ми якимось страшним паровозом-кукушкою з півторагодинною зупинкою в Ромодані. 94 рік, вагон не опалюється ніяк, дерев’яні лави, повний треш, короче))) Кума на фоні токсикозу то плаче, то регоче. Ми з ТьотьНіною її в цьому підтримуємо))) та й поводів було предостатньо. Візьмемо навіть плаття. Хотілося вишукане й легке як сонатіна редієзмажор Баха, а майбутній наречений купив з фатіновим стоячим коміром, щедро обсипаним сантиметровими в діаметрі кульками пінопласту. У тромбоністів своє бачення краси, да.
З місцевою парикмахершою наречений теж домовлявся сам, ну манікюр Кума вже самотужки собі малювала, бо майбутнього чоловіка не треба дуже грузить напередодні відвідин РАГСу. Ще, правда, лишалося відкритим питання весільного букету… З Полтави везти в кукушці з короткими перебіжками при мінус 33 якось не годиться – хоч в модну бутоньєрку пхай, хоч в “Полтавський вісник” замотуй. Утім Сашко заспокоїв – в свата троюрідного дядька цілА оранжерея. Цвітів там, як гуталіну!
Зістрибнули ми з кукушки (Сашко галантно подав руку Кумі, старший дружба – мені, ТьотьНіна з клумками зповзала по обледенілих сходах сама) і побачили…
Нічо не побачили, все було біле, куди не кинь оком. Такого відчуття Крайсвіту в мене не було більше ніколи в житті, навіть в глухому Занзібарському лісі. От знаєте, коли дивишся на це біле і всім нутром відчуваєш, що там де воно закінчується, справжнісінький обрив у прірву космосу. …. Даааа….. Мене поспіхом відтягли від міжгалактичного урвища і повезли в цивілізацію. В кожному вікні цивілізації стовбичили конструкції з 10-літрових бутилів і шлангів-трубочок. Ага, цукровий і спиртзавод в одному смт, шо_ти_шутіш, як казала моя бабуся.
Зайшли до хати. Апарати гостинно підморгували нам з вікна кухні й великої кімнати. Але не всі тут були раді гостям… Майбутня Кумасіна свекруня видалася мені такою ж огрядною і іржавою в душі, як холодильник “Юрюзань 2-М”. (Ну так воно з часом і підтвердилось, але не будемо зараз про це). Після нетривалого обміну любєзностями, ми поїхали на оглядини бенкетної зали. Кума одразу перехотіла йти в той заміж і ми з ТьотьНіною стримали її тільки сакраментальним “що люди скажуть“.
До торжества лишалося менше доби, а нам ще треба було прикрасити шаріками бомбосховище (тьху… бенкетну залу), порозвішувати плакати ЩастяМолодим і якомога елегантніше прикрасити червоною атласовою стрічкою трилітрову банку (ну ви ж знаєте для чого, да? Не кажіть шо нє, бо я розстроюсь так, як коли Еліз спитала “ма, а як ти була маленька, телевізори вже придумали?”).
Настав вечір, Кума намагалася зловити міжтоксикозний дзен, а в мене розболівся зуб. Якийсь родич (не пам’ятаю з чийого боку) виявився стоматологом і сказав, що у мене пульпіт. Можна покласти на хворе місце шматочок сала, з’їсти анальгін, ну а в Полтаві вже вирвати зуб. З шматком сала в роті я прасувала свій найкрасивіший наряд – щось малиново-синтетичне в рубчик, по низу дві оборочки. Дуже пасувало до Кумасіних пінопластових кульок. Ізюмінкою мого костюму дружки був золотий пасок у вигляді змії, який за бешені гроші ми з мамою купили на Краківському ринку у Львові (з американської посилки, сказали нам). Зуб відпустив і ми ще трохи пошушукалися на ніч глядя.
Я відкрила Кумі свою велику тайну-мрію, вона подивилася на мене як на умалішонну, ну слово стримала – фату наприкінці гучного застілля і запальних танців кинула так, що вона дісталася саме мені (тоді ще букет не кидали, це ж ще була ера трилітрової банки, ви ж пам’ятаєте…)
До речі про букет. Щойно я встигла настрополити собі чолку-карлсон (ні, не цукровим розчином, лак “Прєлєсть”), наречений привіз місцеву парикмахершу. Вона потягла Куму до спальні – робити зачіску в стилі Раїси Кириченко, а ми з Сашком поїхали в оранжерею свата троюрідного дядька. Серед сотні горщиків з землею ми знайшли двадцять, в яких щось зеленіло. Але то були не квіти, – тіко листя й стебла. Ми дуже ризикували везти знайдені нами дві з половиною кали Кумі, бо вона знов могла перехотіти йти в заміж. Тож всю дорогу назад я хекала на калопуп’янок в надії, що він зігріється і розквітне, але марно…
свадьба
День торжества я пам’ятаю дуже смутно. Точно знаю, що Кума забила на букет, бенкет і бомбосховище, оточивши себе аурою спокою і пофігізму. Певно тоді вже почала здогадуватись що в заміж, то не обов’язково назавжди. Було -33, до мого малиново-синтетичного щастя були якісь такі ж красіві босоніжки ну й тілесні колготи. Кума куталася в мєхову накидку кольору айворі, а в мене з теплого була тільки фіолетова болонєва куртка з рукавами летюча миша. Не буду портить фотки, вирішила я, і посиніла на першому ж завязуванні голубих і рожевих стрічок на дерев’яному лелеці десь на галявині Червонозаводської лісопОлоси.
Мене врятував… Ну ви здогадуєтесь… Так, самогон. КріпкИй, чистий як сльоза і голова_на_ранок_не_болить, самогон. У весільному кортежі мені виділили цілу задню сідушку в якійсь дев’ятці кольору мокрий асфальт. Коли треба було покладати кудись квіти, фоткатись в лісі (дружка, підкидай плаття нєвєсті, тіпа це вітер, і бігом тікай, шоб в кадрі не було твоїх рук) чи чіпляти амбарний замок на якомусь хиткому МісточкуКохання, я включалась, хапала легенями крижане повітря і була повноцінним учасником свята. В салоні дев’ятки ж на мене чекала завітна кружечка, дбайливо наповнена цілющим напоєм старшим дружбою.
На вечір самогонна анестезія вивітрилася, я ладна була сама вирвати собі зуба, всю ніч стогнала, і на ранок було прийнято рішення відправити мене кукушкою назад до Полтави.
… За якихось півроку зачіска в стилі Раїси Кириченко вже була під моєю власною фатою))) але то вже зовсім інша історія.
А зараз буде постскриптум в дусі церемонії вручення Оскара: “За натхнення, завдяки якому я написала цей есей, я дякую…. ні, не лютневому похмурому дню. Дякую … холодильнику Юрюзань 2-М, який я вимушено споглядала впродовж 10 хвилин в фізкабінеті обласної стоматполіклініки”.
холодильникЛедь не забула… З тим зубом все гаразд, на місці й досі. І більше ніколи не болів. В Червонозаводському ж бо в кожній хаті своя аптечка 

Наталія Рудько

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Поэтому всю дорогу обратно я хекала на калопуп'янок в надежде, что он согреется и расцветет, но тщетно...
свадьба
День торжества я помню очень смутноТочно знаю, что Кума забила на букет, банкет и бомбоубежище, окружив себя аурой покоя и пофігізмуПевно тогда уже начала догадываться что в замуж, то не обязательно назавждиБуло -33, до моего малиново-синтетического счастья были какие-то такие же красивые босоножки ну и телесные колготиКума куталася в мєхову накидку цвета айвори, а у меня из теплого была только синяя болоньевая куртка с рукавами летучая мишаНе буду портить фотки, решила я, и посинела на первом же завязуванні голубых и розовых лент на деревянном аисту где-то на поляне Червонозаводской лесополосе.
Меня спас... Ну вы догадываетесь... Да, самогонКріпкИй, чистый как слеза и голова_на_ранок_не_болить, самогона свадебном кортеже мне выделили целую заднюю седушку в какой-то девятке цвета мокрый асфальтКоли надо было возлагать куда-то цветы, фоткаться в лесу (дружка, підкидай платье нєвєсті, типа это ветер, и бегом беги, чтобы в кадре не было твоих рук) или вешать амбарный замок на каком-то шатком МісточкуКохання, я включалась, хватала легкими ледяной воздух и была полноценным участником святаВ салоне девятки же меня ждала заветная кружка, заботливо наполненная целебным напитком старшим дружбой.
На вечер самогонная анестезия выветрилась, я готова была вырвать себе зуб, всю ночь стонала, и на утро было принято решение отправить меня кукушкой обратно в Полтаву.
... За каких-то полгода прическа в стиле Раисы Кириченко уже была под моей собственной фатой))) но то уже совсем другая история.
А сейчас будет постскриптум в духе церемонии вручения Оскара: “За вдохновение, благодаря которому я написала это эссе, я благодарю...нет, не мрачном февральском днюДякую ... холодильнике Юрюзань 2-М, который я вынужденно наблюдала в течение 10 минут в физкабинете областной стоматполиклиники”.
холодильникЧуть не забыла... С тем зубом все в порядке, на месте и досіІ больше никогда не болівВ Червонозаводском ведь в каждом доме своя аптечка

Наталья Рудько

Если вы нашли ошибку, пожалуйста, выделите фрагмент текста и нажмите Ctrl+Enter..

Рейтинг: 
0
Голосов пока нет

Комментарии

Наши пользователи

Аватар пользователя Marinka
Аватар пользователя Kots
Аватар пользователя Zak2009
Аватар пользователя Kreams
Аватар пользователя Anne
Аватар пользователя Avgustina

Интересное

В ходе одного эксперимента выяснилось, что студенты, которым продемонстрировали любимую обувь разных людей, могли довольно точно определить возраст и доход владельцев. Но что особенно удивило исследователей, так это то, что испытуемые точно угадывали психологические особенности: например, они отмечали, что женщины, которые предпочитают каблуки, менее добросовестные в работе и приятные в общении, чем те, кто регулярно...